Найпоширеніша причина, по якій батьки віддають у дитячий садок дітей, пов’язана з тим, що мама змушена виходити на роботу. Зазвичай це трапляється, коли закінчується відпустка по догляду за дитиною. Але, на жаль, не всі діти схильні до таких змін у своєму житті.

 

1. Якщо дитина не хоче ходити в дитячий садок, що робити?

Серйозною проблемою для батьків стає період адаптації дитини до нових умов. Фахівці ділять дітей на три групи по пристосуванню до дитячого садка. Дітлахи, у яких в період адаптації починаються нервово-психічні розлади і часті простудні захворювання, відносяться до першої групи. Діти, які часто хворіють, але явні ознаки нервового перенапруження в них не спостерігаються, входять у другу групу, а третю групу складають діти, що пристосовуються до садка без ускладнень.

У дитячий садок починають приймати дітей з півтора року, але найбільш підходящим віком вважається 3 роки. Хоча і в цьому віці адаптація до дитячого саду процес не швидкий. Середня його тривалість становить близько місяця. Коли дитина тільки починає ходити в садок, небажання йти, страхи і так далі – цілком зрозумілі. Звичайно ж, умови перебування в дошкільному навчальному закладі відрізняються від домашніх. У дитячому садку дитина вже не в центрі уваги, як вдома, вихователь і нянечка розподіляють свою увагу рівномірно на всіх дітей. Дитину лякає нова обстановка, велика кількість незнайомих людей і, найголовніше, відсутність любої матусі, поряд з якою малюк почуває себе захищеним. Ці причини і викликають психічний стрес, який виражається плачем.

Щоб адаптаційний період пройшов менш болісно і швидше, дитину потрібно підготувати заздалегідь. Дитина повинна звикнути до необхідності відвідувати дитячий садок. Від того, наскільки дитина буде краще знати те, до чого готуватися, чого очікувати, залежить готовність дитини до зустрічі з новим колективом, з новими умовами.

Спочатку, по можливості, мама повинна зменшити час перебування зі своєю дитиною. Наприклад, на прогулянки нехай ходить тільки тато, частіше залишайте малюка з бабусею і йдіть у своїх справах.

Також потрібно більше і частіше розповідати дитині про дитячий садок, зводити її туди, щоб у неї склалося уявлення про нього.

Режим дня малюка постарайтеся наблизити до такого, який у дитячому садку, за кілька місяців до вступу в нього.

Для того, щоб дитина звикла до спілкування з іншими дітьми та дорослими, вибирайте для прогулянок дитячі парки та майданчики, походіть в дитячі центри на розвиваючі заняття. Намагайтеся частіше ходити в гості, на свята, дні народження друзів.

Постарайтеся познайомитися з вихователями групи заздалегідь і розкажіть про індивідуальні особливості вашої дитини.

Не можна віддавати дитину в садок відразу після перенесеної, навіть несерйозною хвороби. Він повинен ще набратися сил, інакше величезне адаптаційне навантаження може вилитися дуже важкими наслідками в плані фізичного і психічного здоров’я.

Після того, як ви привели дитину в садок і залишили одну, то обов’язково заспокойте її, сказавши, що ви за нею через деякий час повернетеся.

У перші дні потрібно приводити дитину з ранку на 1,5-2 години, тому в перші місяці не виходьте відразу на роботу. Потім можна залишити на сніданок разом з іншими дітьми, ще через кілька тижнів можна спробувати залишити на денний сон. Такий поступовий режим звикання найчастіше не викликає у дитини стресового стану.

Постарайтеся розлучатися з дитиною легко і швидко. Інакше ваше занепокоєння може передатися і дитині. Якщо дитина важко розлучається з мамою, то відводити її має тато. Тим паче стриманості у чоловіків більше, а чутливості менше, ніж у жінок.

Можна вибрати разом з малюком улюблену іграшку, яка буде ходити разом з ним кожен день в садок і знайомитися там з іншими іграшками. А після садка спитайте іграшку, що з нею відбувалося в дитячому садку, з ким вона познайомилася і дружила, хто її засмутив, чи не нудьгувала вона по дому. Це допоможе вам дізнатися про те, як малюкові вдається звикнути до садка.

Позитивний результат може дати гра в дитячий садок, де яка-небудь з іграшок буде самою дитиною. Подивіться, що буде робити і говорити ця іграшка, навчіть її разом з дитиною заводити друзів і вирішіть проблеми дитини через неї.

Може скластися така ситуація, що дитина не хоче ходити до конкретного вихователя. Якщо це повторюється щодня, то спробуйте дізнатися наскільки претензії дитини обґрунтовані, чи дійсно вихователь погано поводиться з малюком, кричить і лається на дітей. Якщо ж це не так, то поговоріть з вихователем про це. Хороший і грамотний вихователь повинен постаратися знайти підхід до вашої дитини. Якщо ж через деякий час ситуація не зміниться і дитина як і раніше не хоче йти до цієї виховательки або слова дитини підтвердилися, то постарайтеся перевести дитину в іншу групу. Не допускайте того, щоб ваша дитина страждала і спілкувалася з неприємними людьми, адже в садочку дитина буде проводить більшу частину часу.

Якщо дитина вже давно ходить в дитячий садок, а потім раптом ні з того, ні з сього відмовляється, то спробуйте з’ясувати причину цього. Можливо, малюк на когось образився чи втомився від раннього підйом з ранку. Якщо причина несерйозна, то через деякий час він знову захоче в дитячий садок.

Якщо ж його “нелюбов” до садочку наростала з часом і потім стала хронічною, то швидше за все справа в тому, що дитині  там нудно, заняття для нього нецікаві. У цьому випадку  навчіть дитину самій розважати себе, нехай бере з собою свої улюблені ігри та іграшки.

У будь-якому випадку відмовитися від дитячого саду потрібно, якщо:

– дитина відвідує садок більше 4-6 тижнів, але так і не звикла, активно відмовляючись туди ходити;

– поведінка дитини стала агресивною;

– нервовий стрес у дитини, що супроводжується енурезом, нічними страхами і  ін.

2. Як заклопотаним батькам знайти час на дитину

Кожна родина, мріючи про дитину, уявляє, якими чудовими батьками вони стануть своєму синові або доньці. У своїх мріях ми бачимо, як будемо день і ніч грати зі своїм малюком, облаштовувати йому кімнату, купимо всі іграшки світу, прочитаємо безліч книг, передамо свої знання і вміння. А головне – будемо уважними, терплячими і дбайливими мамусями, які здатні вчасно побачити проблеми і прийти на допомогу, з легкістю завоювати довіру і любов улюбленого чада. Але, коли в нашому житті з’являється малюк, часто реальність вносить свої корективи.

На роботі часто доводиться затримуватися, тому що справ дуже багато, а грошей на всю красу життя як завжди не вистачає.

Після важкого робочого дня ваша дитина замість того, щоб порадувати батьків гарною поведінкою, влаштовує сцени, колупається в тарілці, не хоче прибирати іграшки, а всі ваші спроби відправити його в ліжко обертаються справжнім скандалом, в якому страждаєте не тільки ви і дитина, а й сусіди.

Вас все частіше відвідують думки, що щось у вашому житті не так, раз замість радості спілкування з власним чадом ви придбали тільки клопіт. Як же досягти такої бажаної гармонії у спілкуванні зі своєю дитиною? Адже це просто необхідно, і не тільки вам, а й самому малюкові.

У житті нам завжди доводиться робити вибір. Відмовившись від кар’єри, ви не зробите свою дитину щасливою, але іноді треба по можливості не переробляти понад графіку і з чистою совістю прийти раніше додому. Проводячи час у дитячому садку увесь робочий тиждень, дитина має велику потребу в батьківському теплі й увазі, і вечірні капризи зайве тому підтвердження.

Якщо ви дійсно любите свого малюка, то вам варто вже сьогодні замислитися над тим, як часто ви проводите з ним час (не рахуючи приготування обідів, душа перед сном і дорогу в садок). Як часто ви граєте разом, гуляєте, просто розмовляєте? Як правило, після детального аналізу батькам стає соромно. Замість того, щоб витрачати час на докори сумління і жалкувати про нездійснене, краще не гаючи ні хвилини почати діяти.

         Ось кілька пропозицій для тих, хто бажає з користю для себе і дитини змінити життя на краще:

1. Навіть якщо ви дуже зайняті, час на дитину має бути завжди!

Важкий робочий день відкладає свій відбиток. Тому постарайтеся, приходячи додому, залишати за порогом турботи і справи, пов’язані з роботою. Придумайте для себе ритуал, який допоможе звільнитися від важких думок, розслабитися і заряджати силами і енергією на вечір у колі родини.

Наприклад, можна прийняти душ з аромомаслами або полежати 10 хвилин на ліжку під звуки природи або улюбленої музики. Для когось  відмінним способом розслаблення є ванна для ніг і кухоль чаю з лимоном. Головне, щоб цей ритуал міцно увійшов у ваше життя і допомагав відновленню сил.

2.Навчіться довіряти йому. Частіше говорите про те, що без нього у вас вийшло б не так добре. Малюк відчує свою значущість, отримає необхідні в житті навички, а головне – проведе час з вами.

Якщо правильно організувати процес, вчасно пояснити і показати, що потрібно від дитини, то найближчим часом у вас в будинку з’явиться чудовий помічник. Головне – не лаяти його і не дратуватися, якщо щось вийде не зовсім добре, адже це всього лише робочий момент. Чим раніше ви знайдете час на навчання, тим швидше маля стане самостійним.

3. Чудово, якщо кожен вечір вся родина буде збиратися разом і грати в лото або іншу настільну гру, добре, що в наш час є з чого вибрати. Запропонуйте дитині помалювати або поліпити з пластиліну.

Часто батьки уникають цих занять, тому що вони досить клопітні. Обладнайте місце спеціальної клейонкою, малювати і ліпити можна на кухні, щоб не постраждали килимові покриття. Пам’ятайте, що радість дитини від цікавого заняття коштує того, щоб зайвий раз помити підлоги! Адже немає нічого зворушливішого, ніж з любов’ю подарований вам перший малюнок донечки чи синочка.

4. Нехай у вашій родині традиційним стане вихідний, проведений в колі сім’ї. Дитина із задоволенням візьме участь у тематичному дні.

Наприклад, проведіть суботу в жовтому кольорі: ви можете надіти жовті речі, надуйте жовті кулі, посмажте на сніданок жовту глазунью, налийте у склянки апельсиновий сік. Пошукайте разом з дитиною всі картинки з жовтим кольором в улюбленій книжці з дитячими віршами. Знайдіть згадки цього кольору в самих віршах або казках. Купіть жовту крейду і намалюйте разом з дитиною сонечко на асфальті.

Ще ви можете пограти в туристів. Для цього разом з дитиною зберіть рюкзаки, намалюйте список необхідних речей. У міру збору викреслюйте зі списку зібране. Не забудьте зробити разом смачні бутерброди, взяти з собою компас і навчити малюка його використовувати. Не зайвим буде намалювати план маршруту і разом з дитиною шукати дорогу, орієнтуючись по знайомих для нього місцях. Візьміть фотоапарат. Такий день ви запам’ятаєте надовго.

 

Якщо проявити фантазію, придивитися до перевагам малюка, то можна придумати відмінні спільні розваги. Повірте, у дитини просто не залишиться часу на капризи, а у вас – на зайві переживання.

5. Варто придумати систему заохочень за гарну поведінку та допомогу батькам. Для цього можна використовувати дошку з магнітиками, набравши певну кількість яких можна отримати подарунок – цікаву книжку, іграшку, диск з мультфільмом або щось інше. Цим ви привчите дитину до обов’язків, вирішите проблему з поведінкою, заощадите свій час на вмовляння.

6. Частіше розмовляйте з малюком, він повинен знати, що ви завжди готові його вислухати, так він почне довіряти вам, і ви уникнете багатьох проблем у майбутньому. Хваліть дитину, давайте оцінку його вчинків, пояснюйте йому свої дії.

Життєві проблеми і труднощі не повинні позначатися на вашому малюку, адже він найдорожче, що у вас є. Пам’ятайте про це, і миле дитяче «я тебе люблю» перед сном стане найкращою нагородою за ваші старання!

3.Вплив телебачення на розвиток дитини

         Нині процес спілкування батьків і дитини ускладнений. Адже телебачення займає весь вільний час, роблячи дітей адитивними й залежними. Перегляд телевізійних передач, реклами, мультфільмів негативно впливає на емоційний фон і поведінку дитини.

Теорії, в яких доводиться, що захоплення телебаченням спричинене чимось одним, і що це захоплення можна усунути простим педагогічним втручанням або забороною, – неправильні.       Вплив засобів масової інформації на життя родини зростає через зайнятість батьків, через небажання відстежувати якість інформації, що призводить до ослаблення батьківського впливу на дітей.    Засоби масової інформації впливають на загальний стан дитини: спричиняють зниження фізичної та соціальної активності, появу неусвідомлених страхів, пов’язаних, наприклад, із переглядом художнього фільму, формування сумнівних цінностей, схильність долати проблеми наодинці.

Давайте ж подивимося, як впливає на розвиток дітей «блакитний екран»?

У віці від 1,5 до 3 років діти надзвичайно швидко опановують мову завдяки психологічній включеності у спілкування з дорослими. Задоволення, яке одержує дитина від слухання, спонукає її щоразу наближатися до дорослого й насторожувати свій слух. Водночас дитина в цьому віці активізує власне вербальне спілкування, постійно звертаючись до дорослого: запитує, намагається зрозуміти відповіді. Батьки, які повністю залишають дитину з телевізором, можуть не помітити пагубного впливу телеекрану на розвиток дитини. Проведені Британськими вченими дослідження дітей у віці від 2 до 5 років довели існування прямого зв’язку між залученням дитини до телевізора й погіршенням комунікативних здібностей. Однобічність контакту з телевізором, коли він «розмовляє» з малюком, не зупиняючись і не відповідаючи на запитання, призводить до того, що дитині стає важко спілкуватися з однолітками й дорослими, вона пізніше починає говорити.

Досягнення сучасного телебачення у спецефектах, формах і способах залучення глядача призводить до того, що надмірний перегляд телепередач може спричинити перевтому й перезбудження дитини: вона стає млявою, примхливою і дратівливою. Оволодіння сприйняттям виявляється в тому, що дитина, виконуючи предметні дії, переходить до зорового орієнтування. Приблизно у 2 роки підставою для виокремлення предметів стають багато істотних і несуттєвих ознак: зорові, слухові, тактильні. Якщо дитина сидить кілька годин біля екрану, вона втомлюється, і при цьому енергія реалізується не природним шляхом, а переростає в незадоволення, роздратування, агресію. Від народження до 1 року остаточно формується зір: підвищується його гострота, координація, сприйняття кольору, зіниці вчаться адаптуватися до змін освітлення – у цей період зайві навантаження на очі небажані. Телевізор для дитини – яскрава пляма, рухома картинка зі звуком.

У ранньому віці відбувається становлення розумової діяльності. Основну роль у формуванні всіх здібностей у ранньому віці відіграє сприйняття. Від нього залежить поліпшення пам’яті, мови, мислення й рухів. Хронологічно формування у дітей наочно-образного мислення починається в кінці раннього віку за часом збігається з двома подіями: становленням елементарного самопізнання і початком розвитку здатності до довільної саморегуляції. Супроводжується  все це розвиненою уявою. Коли джерелом інформації стає телевізор, малюк одержує вже готові образи. Через те, що дитина зазвичай відтворює дії й ситуації, запозичені від дорослих, уява в цей період працює скоріше як механізм, а не як активна діяльність. Тому перегляд телепередач з усім звуковим і колірним різноманіттям може перешкодити вияву фантазій і творчості дитини.

Під час перегляду телевізора маля не дуже розуміє сюжетні перипетії, але основну думку воно засвоює й ідентифікує себе з тим, що відбувається на екрані. Найшкідливішими для психіки дитини є не випуски новин і навіть не бойовики з кров’ю та бійками, а популярні фільми-катастрофи:

цивілізація гине, на вулицях міста з’являються потвори, на Землю нападають інопланетяни. Такі жахи всесвітнього масштабу здатні викликати в дитини різні страхи, нічні жахи і стати причиною нервовості й агресивності.

Не слід дозволяти дитині переглядати і фільми жахів, оскільки, на відміну від дорослих, малята ще не вміють чітко відрізняти вигадку від реальності, а особливо в напружені моменти забувають, що все, що відбувається на екрані, насправді не існує. Згодом дитина не буде обмежуватися пасивним переглядом – обов’язково підуть голосні коментарі й попередження героїв про небезпеку, плач. Щоб запобігти такій бурхливій реакції, можна урізноманітнити репертуар домашнього «відеосалону» музичними мультфільмами.

У випадку відсутності контролю батьків за змістом і часом перегляду кінопродукції, телебачення негативно вплине на розвиток дитини. Буде спостерігатися:

1. Зниження фізичної, інтелектуальної та соціальної активності. Коли дитина дивиться телевізор, вона втрачає інтерес до інших видів діяльності.
2. Агресивна поведінка: жорстокість, агресивність телегероїв підвищують агресивність дитини в житті.
3. Поява страхів: дитячій свідомості властиво все сприймати буквально. Екран має ту ж силу, що й реальні події. Навіть якщо дитина не боїться «страшних» героїв під час перегляду, вона може згадати побачене потім і злякатись уві сні. Діти починають розуміти різницю між реальністю й вигадкою тільки в шкільному віці.
4. Зниження соціальних цінностей. Деякі передачі пропагують терпимість, уміння ділитися, доброту й чесність.
5. Невміння долати проблеми. Дитині, повністю відданій телевізору, згодом важче приймати рішення, нелегко долати труднощі.
6. Затримка інтелектуального розвитку та соціальної адаптації.

7.Слабкий розвиток уяви і творчих здібностей. Візуальна інформація простіша для сприйняття і, за рідкісними винятками, залишає мало місця для міркувань і творчих ідей.

8. Ослаблення зв’язків із родиною та зовнішнім світом.

Є й інший аспект впливу телебачення на життя дитини. Важливо, щоб вони дивилися телепередачі разом із батьками. У цьому випадку телебачення стає корисною методичною допомогою в навчанні, а також приводом для дискусій з різних питань, однак, за умови правильного використання всього матеріалу передачі. Можна зменшити негативний ефект телевізора за допомогою ретельного регулювання перегляду передач:

1. Установлення меж. До 18 місяців діти взагалі можуть обходитися без телевізора. З 18 місяців півгодини в день – цілком достатньо, починаючи з 2 років – не більше 1 години.
2. Дотримування обмежень. Планування діяльності дитини після перегляду передачі.
3. Правильне планування часу.
4. Спільний перегляд телепрограм дає змогу корегувати побачене, пояснювати вчинки героїв.
5. Творчий підхід може виявитися в переказуванні побаченого дитиною або в зображенні малюнків на теми побаченого.
6. Уникнення використання телевізора як винагороди або покарання, тла чи засобу розслаблення.
7. Активна протидія негативній інформації з телеекрану.
8. Формування позитивних цінностей за допомогою пояснення негативних учинків героїв телепередач.

Щоб оцінити взаємини в трикутнику «Дитина – батьки – телевізор» спробуйте відповісти на запитання тесту, наведеного нижче:

1. Чи переглядає ваша дитина телевізор більше ніж півгодини на день?
2. Чи швидко вона погоджується відійти від «блакитного» екрана?
3. Чи можете ви сказати, що у вас особисто є проблеми з телеманією?
4. Чи багато реклами бачить ваш малюк по телевізору?
5. Чи дивиться дитина новини, нехай навіть у фоновому режимі?
6. Чи часто буває так, що дитина переглядає телепередачі, що не відповідають її віку?
7. Чи можете ви сказати, що знаєте не всі улюблені телепередачі своєї дитини?
8. Чи є у вас «дорослі» телеканали, які ви так і не заблокували для дитячого перегляду?
9. Чи караєте ви дитину «відлученням» від телевізора?
10. Чи трапляється, що дитина без дозволу вмикає телевізор у будь-який час, коли їй заманеться?

Якщо ви відповіли схвально більше ніж на два запитання, отже, у вас є привід говорити про те, що в дитини телезалежність і слід вживати заходи для того щоб позбавити дитину від цієї залежності.

4. Батькам про права дитини

Шановні батьки!

Наші діти, як і всі люди на Землі мають рівні права та свободи – ці права закріплені Конвенцією про права дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю ООН  від 20 листопада 1989 року.

Кожна дитина має право:

• На рівень життя необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.
• На захист здоров’я та медичне обслуговування.
• На захист від поганого поводження з боку  батьків або тих хто забезпечує за ними догляд та від відсутності їх турботи  про дитину.
• На захист від жорстокого, або принижуючого гідність людини поводження чи покарання.
• На захист від сексуальних домагань.
• На проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками в разі їх розлучення.
• На свободу думки, совісті, віросповідання.
• На особисте життя, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції.

Коли порушуються права дитини?

• Коли  не має безпеки для її життя та здоров’я.
• Коли її потреби ігноруються.
• Коли не задовольняються її основні потреби.
• Коли, щодо дитини, спостерігаються випадки насильства або приниження.
• Коли порушується недоторканість дитини.
• Коли завдається шкода здоров’ю дитини.
• Коли дитину ізолюють.
• Коли вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім’ї рішення.
• Коли вона не може вільно висловлювати свої думки і почуття.
• Коли її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами.
• Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.
• Коли навіюють страх за допомогою жестів, поглядів, погроз фізичного покарання.
• Коли дитину залякують, використовуючи при цьому суспільні установи (міліцію, церкву, спецшколу, колонію, лікарню).
• Коли порушують статеву недоторканість дитини.
• Коли контролюють її доступ до спілкування з ровесниками, дорослими, родичами, одним із батьків, якщо немає рішення суду.
• Коли використовують дитину, як засіб економічного торгу під час розлучень, поділу майна.
• Коли дитині не надається право робити помилки.

Діти, права яких порушуються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими. 

Оскільки уроки стосунків із навколишнім світом дитина отримує в батьківському домі, через недостатність життєвого досвіду все, що вона тут спостерігає, сприймається нею як норма, як модель людських взаємин, як еталон для власної поведінки. Батьки повинні зрозуміти, що неможна вимагати від дитини виконання будь-якого правила, якщо дорослі самі не завжди ним керуються.

Що батьки можуть зробити для своєї дитини?

• Пам’ятати, що дитина це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.
• Забезпечити її безпеку, навчити поводити себе безпечно.
• Не допускати фізичної і словесної агресії по відношенню до дитини та інших людей.
• Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня, ділитися з дитиною своїми почуттями і власними думками.
• Пам’ятати про її вік та проте, та його особливості.
• Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть для неї доступними.
• Залучати дитину до створення сімейних правил.

 

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ!  Дитина буде поважати права інших людей, якщо поважатимуть і її права.

 

Дитина значну частину свого часу проводить у сім’ї. Вона спостерігає життя і діяльність батьків, стосунки між членами сім’ї, засвоює ті морально-правові принципи, якими вони керуються у своїй поведінці, у ставленні до власних дітей, до оточення, до праці. Основи характеру, вихідні життєві установки — все це закладається в сім’ї, і годі чекати добра, якщо педагог навчає одного, а батьки — іншого. Цілком зрозуміло, що переважна більшість сімей сумлінно ставиться до своїх обов’язків з виховання дітей, служить для них прикладом, гідним наслідування. Проте у нас чимало і проблемних сімей, неблагополуччя яких передусім негативно позначається на вихованні дітей.
Для здійснення виховної роботи з батьками ви¬хователю важливо мати чітке уявлення про морально-правову атмосферу сім’ї кожної дитини, володіти вмінням проводити відповідну роботу з батьками з приведення цієї атмосфери у відповідність з мо¬ральними і правовими нормами.

Посиленої уваги вимагають сім’ї, де послаблений або взагалі відсутній контроль за поведінкою дітей, коли їм надається необмежена свобода. Такі батьки помилково вважають, що їхній обов’язок полягає у піклуванні про харчування, одяг, взуття дитини.

В окремих сім’ях дитина змалку слухає цинічні розмови про «вміння жити», де проповідується принцип: «ти мені — я тобі». У сім’ях, де батьки думають більше про себе, ніж про суспільні інтереси, їхні висловлювання з цього приводу дітьми сприймаються однозначно, вони засвоюють помилкові уявлення про те, що в житті потрібно передусім мати на увазі свою власну персону, побільше взяти для себе.

Особливої уваги вимагають сім’ї, де панує грубе, жорстоке ставлення до дітей з боку батьків або старших братів чи сестер. Щоденне знущання батька з матері чи батьків з дітей формують у останніх байдужість до чужого горя. І виростає з дитини злочинець, який піднімає руку на людину. Попередити появу правопорушника в такій сім’ї можливо за умови проведення виховної роботи з батьками, яка має на меті змінити ці аморальні стосунки між членами сім’ї, сформувати в них повагу, почуття власної гідності.

Виховання дітей родиною є обов’язковим, так само обов’язковим є піклування батьків про їхнє здоров’я, фізичний, моральний розвиток та навчання. Виконуючи свої обов’язки щодо виховання, батьки мають поважати гідність дитини, не застосовувати жорстоких і грубих методів виховання.

23 % батьків вважають, що права дитини не порушуються, якщо вони дозволяють собі вдарити свою дитину; лише 41 % вважає покарання неприпустимим за жодних обставин; а 40 % допускають тілесні покарання лише у крайньому разі. А щоб покарати свою дитину, батьки зазвичай обирають такі «методи»: ставлять у куток; не дозволяють дивитися телевізор; не дають солодощів; перестають спілкуватися з дитиною; позбавляють гри; б’ють паском; дають потиличника; лишають саму в кімнаті.

До найбільш неправильних, неприємних і малоефективних покарань належать форми фізичного впливу. Більшість батьків вважає, що фізичне покарання не таке вже й велике зло, або навіть потрібне. Але цей вид виховного впливу аж ніяк не ефективний, як це здається на перший погляд, якщо батьки взялися до фізичного покарання, коли дитина не виконала їхніх вимог, то таке покарання не усуває конфлікту, бо якщо дитина і зробить те, що від неї вимагається, то її діями керують страх та інстинкт самозахисту. До того ж така форма впливу використовується тоді, коли самі батьки не контролюють власної поведінки.

Мовленнєва агресія з боку батьків — лайка, зневага, образа призводять лише до того, що дитина сама послуговується цією моделлю поведінки щодо однолітків.

Заборона має випереджати вчинки дитини або бути негайною реакцією на її небажані дії. Дуже важливо в такому разі контролювати свої слова — варто обмежитися коротким зауваженням «не можна!» й відмовитися від поширеної аргументації. Краще показати своє незадоволення мімікою, жестом, виразом обличчя. Тоді дитина поступово навчиться розуміти, які її вчинки викликають емоційну підтримку батьків, а які — ні. Випереджальна заборона має бути лаконічною й точною. Найпоширеніша форма покарання в родині — покарання «природними наслідками». Це означає обмеження або позбавлення дитини за провину чогось приємного (солодощів, нових іграшок). Але тут можна досягти ефекту за умови, якщо дитина вважає обмеження справедливим, якщо це рішення прийнято з її згоди, є результатом попередньої домовленості. Найкраще не позбавляти дитину чогось, а дещо віддалити в часі радісну для неї подію. Але аж ніяк не варто позбавляти її їжі, свіжого повітря, спілкування з однолітками.

Підготовка руки дитини до письма

Підготовка руки дитини до письма починається задовго до проходу до школи. Це відбувається і тоді, коли маленьке дитинча захватує іграшку, під час різних ігор з пальчиками малюка, масажу кінчиків пальців, ліпки з пластиліну, глини, тіста та багатьох інших вправ, які допоможуть майбутньому учню красиво писати, не відчуваючи втоми та негативних емоцій.

Важливо зразу навчити дитину правильно тримати предмет, яким вона пише або малює. А це, як доводить практика, залишається без належної уваги дорослих. Дитина закріплює неправильну навичку користування письмовим приладдям під час малювання, письма друкованими буквами, штриховки. Іноді батьки говорять: «От піде до школи – вчителька навчить», забуваючи про те, що дитина вдома найчастіше буває з вам сам на сам, а в класі під час уроку в одної вчительки 20-30 дітей. Чи можна зразу охопити зором таку кількість дитячих рук. Навіть, якщо це вдається, одним зауваженням учню обійтися не можна. Адже перевчити набагато складніше, ніж навчити зразу.

Іноді батьки говорять: «Нехай пише, як йому чи їй зручно». Але правила користування ручкою (олівцем) розроблялися недаремно: в них є обов’язковою правильна посадка дитини, збереження зору, розвиток певних м’язів руки, здатних витримати максимальне навантаження сьогодні та в майбутньому.

А як же правильно?

Ручка, якою дитина пише, лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним, великий палець розташований декілька вище вказівного; опора на мізинець; середній і безіменний розташований майже перпендикулярно краю столу. Відстань від нижнього кінчика ручки до вказівного пальця 1,5 – 2 см. Кінець ручки орієнтований на плече. Кисть знаходиться в русі, лікоть від столу не відривається. Далі слід простежити за тим, як дитина пише, чи правильно виконує цю дію.

Можна використовувати такий методичний прийом. Поміняйтеся з дитиною ролями. Нехай вона керує вашими діями, підказуючи, якщо ви щось робите не так. Цей прийом концентрує увагу на елементах виконуваної роботи і ефективніше організовує навчання. Потім дитина діє самостійно. Підказка має бути мінімальною і поступово зводитися нанівець.

Контроль навику письма у дитини бажано провести до того, як їй виповниться чотири роки, щоб мати запас часу для виправлення неправильного навику перед вступом до школи. Займатися шестирічне дитя може не більше двадцяти хвилин.

Як розпізнати неправильний навик

Про неправильному навику письма говорять наступні деталі:

Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці.

Дитина тримає ручку дуже близько до її нижнього кінчика або дуже далеко від нього.

Верхній кінчик ручки направлений убік або від себе.

Кисть жорстко фіксована.

Дуже сильний або слабкий натиск при письмі і малюванні.

Вас повинно насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні і розмальовуванні. В цьому випадку малюк не уміє змінювати направлення лінії за допомогою пальців.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.

Як виправити

Для виправлення неправильного навику письма можна скористатися наступними прийомами.

На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці.

Намалювати на ручці межу, нижче за яку не повинен опускатися вказівний палець.

Якщо жорстко фіксована рука, то може допомогти обведення або малювання крупних фігур, розміром в третину альбомного аркуша, без відриву руки.

Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав’язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письма.

Як розвинути дрібну мускулатуру руки дитини

Розминати пальцями тісто, глину, пластилін, м’яти поролонові кульки, губку.

Катати по черзі кожним пальцем дрібні намистини, камінчики, кульки.

Ляскати в долоні тихо, голосно, в різному темпі.

Нанизувати намистини, ґудзички на нитки.

Зав’язувати вузли на товстій і тонкій вірьовках і шнурках.

Заводити будильник, іграшки ключиком.

Штрихувати, малювати, розфарбовувати олівцем, крейдою, фарбами, ручкою і так далі.

Різати ножицями.

Конструювати з паперу (орігамі), шити, вишивати, в’язати.

Робити пальчикову гімнастику.

Малювати узори по клітинках в зошиті.

Займатися на домашньому стадіоні і снарядах, де потрібний захват пальцями (кільця, щаблина та інші).

Успіхів вам, шановні дорослі, у відповідальній справі – підготовці дитини до школи.

6. Використання ігрових методів і прийомів у навчанні дітей грамоті в домашніх умовах»

Впровадження в практику ігрових методик безпосередньо пов’язане з низкою загальних соціокультурних процесів, спрямованих на пошук нових форм соціальної організованості і культури взаємин між вихователем і вихованцями.
Гра – одна з найяскравіших і світлих спогадів дитинства, що веде діяльність дітей дошкільного віку. Вона впливає на розвиток уваги, пам’яті, мислення, уяви, всіх пізнавальних процесів. Існує триступенева мотивація гри: «хочу» – «треба» – «можу!». Саме це є основним механізмом її впливу на особистість, секретом самовиховання. Звідси легко вивести напрями педагогічного керівництва ігровою діяльністю:
– Залучати дітей до гри, використовувати особливі прийоми, які спонукають бажання грати («хочу грати»);
– Допомагати діяти за правилами і вирішувати ігрові завдання («так треба»);
– Розвивати творчий потенціал дитини в процесі гри, сприяти появі адекватної самооцінки і почуття «можу!».
У ході гри діти непомітно для себе виконують різні дії, гра ставить їх в умови пошуку, пробуджує інтерес до перемоги, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. У дитячому саду ми велику увагу приділяємо навчанню грамоті дітей дошкільного віку. Дітям дуже складно засвоїти такі поняття, як «мова», «пропозиція», «слово», «стиль», «буква», «звук». На допомогу приходять ігри.
Для вироблення практичної навички поділу слів на склади ми проводимо з дітьми наступні ігри: «Договори слово», «Магнітофон», «Хто більше?”, “Додай стиль». Вихователь вимовляє перший склад, а діти-другий (ши-на, ми-ну, пе-ну, сум-ка).
У грі «Ехо» діти повторюють другу половину слова або вимовляють слово, відсікаючи перший звук (сміх – міх, екран – кран, коса – оса).
У грі «Де живе слово» дитина повинна подумати, поділити його на склади, прорахувати кількість складів і на рахунок вихователя «раз», «два», «три» швидко зайняти той обруч – «будиночок», в якому кількість кубиків відповідає кількості складів в задуманому слові.
При встановленні досліджуваного звуку в словах використовуються ігри: «Де сховався звук?», «Який звук заблукав?», «Чий голосок?», «Живі букви», «Хто більше?».  Розвиваючи фонематичний слух, пам’ять, увагу, спостережливість, формується вміння свідомо виконувати звуковий аналіз слова.
У грі «Навпаки» діти закріплюють слова антоніми:

Скажу я слово «високо»,
А ти відповіси … (низько).
Скажу я слово «далеко»,
А ти відповіси … (близько).
Скажу тобі я слово «боягуз»,
Відповіси ти … (хоробрий).
Тепер «початок» я скажу, –
Ну, а ти відповіси … (кінець)!

У грі з обручами під назвою «Снігова куля» діти навчаються підбирати прикметники до іменника, використовуючи перерахування.
У грі «Закінчи пропозицію» діти вчаться будувати повні, логічно завершені пропозиції. Діти по черзі подовжують пропозицію на одне слово.
У грі «Ланцюжок слів» розвивається фонематичний слух, активізується словник. Перша дитина називає слово, кожний наступний має право змінити лише один звук в попередньому слові, наприклад: мишка – мошка – кішка; форма – ферма – фірма.
Щоб діти краще запам’ятовували літери, їм можна запропонувати пофантазувати: на що вона схожа, викласти її з рахункових паличок, виліпити з пластиліну, намалювати, вищипнути з паперу, вирізати з вдвічі складеного листка.
Гра «Склади слово» допомагає дітям побачити, які два слова сховалися в одному (листопад – листя падають; пилосос – пил смокче) і т. д.
Таким чином, використання в навчальному процесі ігор та різних завдань, створення на занятті ігрової ситуації призводить до того, що діти непомітно для себе і без особливого напруження набувають певні знання, вміння, навички.
Однак гра не повинна бути самоціллю, а повинна служити засобом розвитку інтересу до предмета, тому при її організації слід дотримуватися наступних вимог:
– Простота і точне формулювання правил гри;
– Доступність ігрового матеріалу всім дітям;
– Простота виготовлення і використання дидактичного матеріалу;
– Участь усіх дітей в грі;
– Справедливе і чітке підведення її результатів.
Для дітей дошкільного віку гра має найважливіше значення: вона для них навчання, праця, серйозна форма виховання. Граючи, діти краще засвоюють програмний матеріал, правильно виконують складні завдання, що підвищує ефективність педагогічного процесу.
Наше завдання – зробити плавним, адекватним перехід дітей від ігрової діяльності до навчальної, щоб радість від гри перейшла в радість навчання.
Всі батьки стурбовані проблемою підготовки своїх дітей до школи, тим більше, сьогодні, коли з’явилося багато нових освітніх структур: гімназій, ліцеїв, центрів з пріоритетними напрямами та ін. Багато батьків йдуть шляхом пошуку ускладненого програмного змісту, наявності так званих спеціальних предметів: раннього читання, математики, комп’ютерної грамоти, іноземних мов та ін. Кожен батько замислюється над питанням: чи потрібно навчити дитину читати і писати перед його надходженням у школу?
Всім добре відомо, що невміння читати або повільне читання є серйозним гальмом у навчанні дитини в школі. Крім того, встановлено факт: 7-річна дитина важче опановує читанням, ніж 6-річна. При існуючих умовах навчання грамоті є прямим обов’язком школи. Але дитячий сад повинен взяти на себе певну роботу по підготовці дітей до школи. У зв’язку з цим вихователям дитячих садків та батькам потрібно знати, чого навчають дітей у школі і як підготувати вихованців дитячих садків до успішного засвоєння програми початкової школи.

Рекомендації:

1.Помогати дітям діяти за правилами і вирішувати ігрові завдання.
2.Развівати творчий потенціал дитини в процесі гри, сприяти появі адекватної самооцінки і      почуття «Можу!».
4. Грати разом з дитиною, бути в грі рівноправним партнером.
5.Не виконувати, а тільки допомагати дитині виконувати завдання.
6.Давати можливість дитині самій справитися з труднощами, надавати допомогу непомітно, проявляти терпіння